Хто думає,
що осяг усе,
той нічого не знає.
Лао-Цзи
Директор школи
Савченко
Тетяна Володимирівна
Наші вчителі - це найрідніші люди у школі!
Багато, багато разів в житті мені розповідали різні
люди свою біографію і щоразу вони спинялися з особливою любов'ю, подовгу на образах учителів тієї школи, де колись училися. Згадували вони не зміст уроку, не стандарт, загальний для всіх шкіл, а
щось характерне, індивідуальне, притаманне своїм учителям: їхні особливості, жести, ходу, манеру вести урок,— і разом з цим неповторним, особистим, що запам'яталося в учителі,— те цінне, що було
від нього одержано, можливо, в одній фразі, в одному покаранні, в одній похвалі.
Безумовно, фах учителя дуже нелегкий, він дуже складний. Він вимагає серця доброго, чуйності
великої. Тому що ми маємо справу — як артист, так і учитель — з живим матеріалом, з живою душею, з відкритими очима. Я дуже хотіла б нагадати молодим учителям про це. На вас дивляться молоді очі,
вас сприймають молоді серця, нічим не затьмарені ще. З цією душею, з цим серцем багато можна зробити, якщо правильно направити їх.
Коли я думаю про школу і шкільного вчителя, в моїй уяві завжди спалахує образ ясної, вічно юної ватри. Вона, мов неопалима купина, палає незгасно на вітрах історії, а все нові й нові покоління людей підступають до неї, тягнуться до її очисного полум'я і, нагрівшись, відходять з просвітленою душею.
Вчитель - це не професія, а велике покликання...
Учителю!
Ти йдеш по цій землі
І слід стає твій крок за кроком
Яскравим вогником у сутінках пітьми,
А все життя для тебе є уроком.
Ти бачиш те, що іншим не під силу,
І відповідь даєш на всі «чому?»
Ти не даремно тут, бо серце має крила,
Воно для всіх – віддати його кому?
Маленьким дітям, синьооким і чубатим,
Що ловлять погляд, кожен рух всяк час
- Це щастя вчителя – його багато,
І слід яскравий – вогник не погас!